I тиша, тiльки тиша дивовижна

Ти не перестаєш приходити до мене уві сні,
Як часто бачу образ твій в обличчях
Навколо незнайомих вкрай людей.
Напевно, це завіса таємнича...
Не знаю, як позбутися тебе,
Та і не хочу зовсім позбуватись.
Переді мною – дзеркало криве,
Воно дарує в місяці купатись.

Як часто ти приходиш уві сні
До мене із крилатих мрій барвистих,
Що переповнюють усе єство моє,
Як той гонець колись із потойбіччя.
Можливо, янгол ти, а, може, просто хлопець.
І звідки знати, не провидець я.
Та в цьому і нема мені потреби,
Живе тобою і без них душа моя.

Лампада щирості, приязні і тепла
Зігріє наші душі наодинці,
М’яка і ніжна, ніби сон-трава,
Вона огорне наче в пахощі кориці.
Пастельні кольори і напівтінь,
Розсіянеє світло по кімнаті,
В вуалі дня до стрімкості вершин,
Чарівний пил, троянди і латаття,
Примарний спокій світу, дивина,
Я розчиняюсь у твоєму мікрокосмі,
Лінивий птах зірвався в небуття,
Зашурхотів якось струмок в колоссі.
Повітря душне, середина дня,
І тихо плине час крізь лабіринт охочий,
Через принади чемно у життя
Проллється хмарка трансу і гіпнозу.

Стіл і мереживо бавовняне легке,
В тумані орхідеї росянисті,
Солодкий смак і марево липке,
І тиша, тільки тиша дивовижна...
19.11.2004