Чого розніжився, заляг мов камінь, Часе?
Відляж у грудях – хай зайде до них життя.
Паяцувати, нити годі, ловеласе –
Душа крізь ребра проростає власним «Я».
Від стуку серця – глибини сяга коріння
І п’є небесну сліпоту та бавить зір.
Гнучка стеблина, мов настояне сумління,
Тримає цвіт гіркого провидіння. Вір!
Ні слів, ні дій, ні голих цнот, ні сил на ложі...
Та пристережена при поклоніннях твердь.
Вина пройде слідами мучеників божих –
Її вполює на гріховних ловах смерть.
А ти стікай піском – нову виповнюй вічність,
Склепайся в сутінках зубами та у сні,
Січи у лютому, лютуй на славу в січні,
Та не вини шукай, а істин у вині.
А на Страшнім Суді, ніяково та тихо,
Пройдись чистилищем від серця до хреста.
З тобою вмер Господь, тобою всесвіт дихав,
В тобі живе Любов... та ти ще не настав.
28 Вересня 2007
Знiмаю шапку перед Часом - Збiрка - Парасоля для д
© Copyright: Юрий Лазирко, 2007
Свидетельство о публикации №107092900258
Свидетельство о публикации №107092900258
Рецензии