Свічка долі догорає,
воском білим сивина
і онуків - пташок зграя...
думу думає стара.
А була й вона дитина –
босонога і швидка,
не боліла тоді спина,
не боліла і душа.
І із часом розквітала
в ній дівоча та краса,
всіх увагу привертала
її русая коса.
Парубки ламали очі,
задивившись на красу,
толочили в літні ночі
коло хати їй траву.
Й вона вибрала одного,
згодом були і свати,
і весілля гучне було –
так у парі зажили...
А з роками діти-квіти
непомітно підросли,
вже пора і їх дружити:
дочки дві і два сини.
Час рікою протікає
і дивується стара:
ось онуків – пташок зграя,
лиш вона не молода.
Куди ж молодість тікає? –
ще ж здається не жилА...
та свічка долі догорає
й воском білим сивина...
свiчка долi догора...
© Copyright: Алхимия Чувств Натали, 2007
Свидетельство о публикации №107091902745
Свидетельство о публикации №107091902745
Рецензии
Чюдовій вірш! Дийсно дуже гарній. І дійсно, відчювається в ньому щось рідне, українське... Успіхів тобі!
Аморрес 19.09.2008 22:08 • Заявить о нарушении
Аморрес 19.09.2008 22:08 • Заявить о нарушении
ААааа!!! Знов забув, що друкую на українській і неперевірив:)Мабуть під враженям від твоїх вірщів:)
Аморрес 19.09.2008 22:11 Заявить о нарушении
Аморрес 19.09.2008 22:11 Заявить о нарушении
головне почуття, а не форма вираження :)
дякую, Аморрес!
з найкращими,
Алхимия Чувств Натали 19.09.2008 23:30 Заявить о нарушении
дякую, Аморрес!
з найкращими,
Алхимия Чувств Натали 19.09.2008 23:30 Заявить о нарушении
На это произведение написаны 2 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.