Страсть

Мурлычеш на ушко протяжно и нежно: люблю...
А шепот твой, знаешь сама, так безумно волнует.
И ногтиком, вдоль от груди, животом... чуть терплю,
Твой пальчик так неторопливо фигуры рисует.

Губами касаешься ушка, волна, с нею жар.
И влага по коже, как капли росы выступает...
Горячим дыханьем целуешь и сладкий нектар,
Как хмелем тобою так нежно меня опьяняет.

Улиткою чувственно к цели, все это дебют, 
И в выдохах теплых волнений своих не скрываешь.
Ты любишь наш мир, и задержку в нем этих минут...
Мне ждать нелегко, терпеливо, но я ожидаю...

Сольёмся с тобою в одну, две горячих свечи,
Внутри словно волны поднялись, немного и небо...
Пусть кто-то подумает тихо:" В себе ли они..."
Вполсилы любить - не про нас. Да и надо ли это?

***

Муркочеш на вушко притишено ніжно: люблю...
А шепіт твій, знаєш сама, як чуттєво хвилює.
І нігтиком вздовж — від грудей, животом... ледь терплю,
Твій пальчик повільно та вільно малює фігури.

Вустами торкаєшся вушка — і хвилею жар!
Волога по шкірі, як краплі роси, виступає...
Твій подих гарячий, цілунок — солодкий нектар,
Як хмелем тобою так млосно й ніжно сп'яняє.

Мов равлик, повільно і ніжно ідеш до мети,
У видихах теплих своїх хвилювань не ховаєш.
Ти любиш наш світ і затримку у ньому хвилин…
Чекати нелегко, та все ж я терпляче чекаю…

Зіллємося, наче в одну, дві гарячі свічі,
Всередині хвилі зросли, та ще трохи і небо..
Хтось може подумати тихо: «Вони не в собі...»
Впівсили кохатися - ні, не про нас. Та чи треба?