І – не заплачу, засміюсь...
Бо скільки мучитись в недолі?
Вже на убогість я не злюсь.
Я надививсь убогих в долі!
Нехай кричить собі, горланить.
Вона ж без того – не своя є.
А я не буду душу ранить.
Мені тих ран вже вистачає!
Сміятись буду в гіркій ролі,
Бо й так віддав себе на згубу.
Нема страшніше, мабуть, долі:
Пустого, страченого шлюбу!
Пустота
© Copyright: Владимир Бояновский, 2007
Свидетельство о публикации №107082702279
Свидетельство о публикации №107082702279
Рецензии