Где те годы. Клаавс Элсбергс

По просьбе Тимура Колхова.:)


Kur tie gadi


Pilseeta ir kruumaajs. Lielie zari ir ielas. Mazie zarinji maajas. Lapas ir dziivoki.
Es zinu, ka blakus kruumaa dziivo mans klasesbiedrs. Es neesmu vinju saticis kur tie gadi. Bet es nezinu vinja zarinju, nezinu vinja lapu.
Kaadu dienu Lielais seenju vecis nospiediis Lielo seenjuu pogu. Msu kruumi paarveertiisies par seeneem.
Nee, tas nav teikts.
Bet ziema tomeer pienaaks tik un taa. Visiem kruumiem nobirs lapas.
Un tad es to iespeeju viu satikt vareeshu apluukot tiiri abstraktaa plaaksnee.
Zari kaa zari, maajas kaa maajas. Un trepju telpas bez dziivoklju durviim. Un lifti ar nenumureetaam pogaam.
Un cilveeki, kurus es nepaziistu, staigaas pa taisno caur plaanajaam sienaam.
Ek, nopuuta dabuu spaarnus un lido uz siltaam zemeem.

Де ті роки.

Місто то є чагарник. Велике віття то є вулиці. Маленькі гілочки то є будинки. Листя – квартири. Я знаю, що у сусідньому кущі живе мій однокласник. Де ті роки, що я був його зустрів. Та я й не знаю ні його гілочки, ні його листочка.
Якогось дня Великий Грибник натисне на Велику грибну кнопку. Наші кущі враз стануть грибами.
Ні, це не можна сказати напевно.
Та зима настане всеодно. З усіх кущів обсиплеться листя.
І тоді можливо я його зустріну і зможу оглянути чисто в абстактній площині.
Віття, як віття, будинки, як будинки. І коридори без квартирних дверей. І ліфти з неномерованими кнопками.
І люди, яких я не знаю, будуть ходити через тонкі стіни.
Ех, зітхання набуло крила та й полетіло собі до вирію.


Где те годы.

Город – это кустарник. Большие ветки – это улицы. Маленькие веточки – это дома. Листья – это квартири. Я знаю, что в соседнем кусте живёт мой одноклассник. Где те годы, когда было, что  я  его встретил. Да я и не знаю ни его веточки, ни его листочка.
 В один день Великий Грибник нажмёт на Великую грибную кнопку. Наши кусты сразу станут грибами.
Нет, этого нельзя знать наверняка.
Только зима придёт всеравно. Со всех кустов облетят листья.
И тогда возможно я его встречу и смогу рассмотреть чисто в абстрактоной плоскости.
Ветки, как ветки, дома, как дома. И лестничные площадки без квартирных дверей. И лифты с неномероваными кнопками.
И люди, которых я не знаю, будуть ходить сквозь тонкие стены.
Эх, вздох стал крылатым и полетел себе в тёплые края.