Стоять, мов дерева вкопані,
Ні поруху, ані звуку,
Вдивляються в землю стоптану,
Мовчать, наче скрипки зламані.
Із чого їх душі зроблені,
Що так відлітають хутко,
Залишивши тіло стомлене
Стлівати в землі під каменем?
Несправної хвіртки брязкання,
В холодні вуста цілунки,
Сукенка іще невдягана,
Тривожного ранку моросінь…
Стоять спорожнілі, сплакані
Ніхто не питав їх думки,
Пускаючи пташку злякану
З вікна на десятім поверсі.
Злякана пташка
© Copyright: Лидия Дзюпина, 2007
Свидетельство о публикации №107081701713
Свидетельство о публикации №107081701713
Рецензии