По лоджії розкидано нарізно
Нескінчені полотнища портретів,
Початі і полишені ескізи,
Накидані спонтанно олівцем.
Он там дівчатко на велосипеді –
Малюнок на коробці з-під цукатів,
А поряд, на шматку шпалери – леді
Із гострим переляканим лицем.
Ось в капелюсі, як млинець плескатім,
Огрядний пан всміхається у вуса,
А он хлопча у татовій кошлатій
Старенькій маринарці до колін…
Тут – мов родзинка зморщена – бабуся,
Там – гарний, наче дівчина, солдатик,
Он обійнялись троє давніх друзів,
Он смагла персіянка тче килим…
Загорнена у шовковистий батік,
Простого олівця, присівши, гостриш,
Продовжуєш замріяно втікати
В чужі обличчя, в посмішки чужі …
Життя – паперу для паління кострищ! –
Яка чудова і яка смішна ти…
Мене садовиш у фотель, мов гостя,
Щоб я тепер в твоїм альбомі жив.
Художниця
© Copyright: Лидия Дзюпина, 2007
Свидетельство о публикации №107081701607
Свидетельство о публикации №107081701607
Рецензии