Знову мавка лісова у своє болото манить.
Чи жартує, чи сміється, може, просто вона марить?
В тишині очей тривоги десь далеко стукіт серця.
Мабуть, там існують мрії і все те, чого так варта.
В котрий раз у ці долоні пада сніг і знову тане,
Не збагнути, що він робить, і невже все це востаннє?
Та надіти маску можна, тільки зняти її важко.
Зрозуміти б цю дорогу, вона стелиться назавжди.
А коли уже поснули всі птахи на небосхилі,
Зорі ясні, повний Місяць до грудей так притулились,
І незайманні бажання, що хотіли бути поруч,
Стали раптом серед поля золотим зерном - волосся.
2006 рік
Незайманн бажання
© Copyright: Эрнест Реано, 2007
Свидетельство о публикации №107081402261
Свидетельство о публикации №107081402261
Рецензии