Доля

Хто знає, що таке доля?
Хто відповість на це запитання?
Шепоче про неї у вітряні ночі тополя,
Коли опадають листочки останні.

Про долю курличуть лелеки,
Відлітаючи, ніби навіки.
Їхній шлях далекий-далекий.
Тихо пливуть знесилені ріки.

І вітер гуляє в діброві,
На скрипці осені грає,
Він повість своєї любові,
Протяжно і сумно співає.

У таку осінню хвилину,
Коли хмари пливуть в небуття,
Я за ними подумки лину,
У далекі світи, в майбуття.

Що ж нас чекає далі?
Не скаже осіння природа.
Розлука, кохання, печалі,
За вікном все лютує негода.

Цей холодний вітер осінній,
Нас відніс у далекі світи,
Не бачити нам сонця проміння,
І кохання, що було не знайти.

Догорає тихо серця вогонь,
Погашений холодними дощами,
Його не врятує навіть дотик долонь-
Ніби вічність пролягла між нами.

Ця вічність долею зветься,
Неможливо змінити її.
Вирок цей не раз ще озветься
І зруйнує всі мрії мої.

І значить не доля нам бути у двох.
Ми різні пташки у різному небі.
Хай береже й благословить тебе Бог,
Більшого щастя мені і не треба…

То що ж таке доля?
Хто відповість на це запитання?
Шепоче про неї у вітряні ночі тополя,
Коли опадають листочки останні.