хепп енду - не буде

Так хотілося плакати і сльози
збирати в долоню нанизуючи срібне намисто.
І дарувати тобі раз за разом. Та спілкування
у байтах має один недолік - намисто зі сліз
надіслати просто ніяк...Ніяковію і знову пишу
дурниці - про голодне велике місто (столиця,
а що ж ви хотіли), що не любить
тих, хто живе минулим. Чи навіть майбутнім
кохання в листах і коротких
мессаджах приречене вмерти. А я вже давно не
маленька,
щоб вірити в чудо.
Зуби сціпивши тільки вперед - і не плач!
я міняю шкіру - стає сталевою -
(в великому місті жінці слід бути стервою)
 - пробач.
і сердце вже скамяніло...
ну майже.
Дороги назад у тихе спокійне місто -
немає - замело снігами, розбило вітрами,
а всі мапи спалені моїми ж руками.
Тоді коли більше всього хотілось
бігти назад, сбиваючи ноги, падати
і повзти тільки б знову у рідне провінціальне
де пішки від краю до краю - пятднадцять хвилин.
Та все закінчилось - я звикла -
машина, карєра, власний будинок, і навколо
всі ці люди
ти знаєш - я розучилась писати вірші -
і хеппі енду - не буде.