Г рськолижне

(Плішка зимова)
Так і треба жити. Важка ноша життя, кинути її не годиться. Поспішаєш.
Через все місто, на північний вокзал, на маршрутку. Зустріч з друзями, поповнення провізією (особливо тим що булькає). Вперед. Добре, що не далеко. Чи буде сніг?
Шлях на Голготу, але оптимістичний. Чи роздивлявся Ісус пейзажі, коли ніс свій хрест? Не думаю.
Краса. Все біле-біле навкруги. Дерева сплять. На гілках бурульки – ікла зими, але вони зовсім не страшні, хто хоче льодяники? Дитинство прокинулось знову. Граємось в сніжки. Орієнтири прості – дерев’яні мости, повалені дерева, сяка-така стежина, крутий відрізок шляху за струмком і найбрутальніша стометрівка – підйом на 80%, майже вертикально, та може це стомленому лиш так здається!! Є!
Мокрі задоволені, відпочиваємо. Про лижування нічого не казатиму, бо розповідь може затягнутися на цілий вечір. Накаталися добряче! Підйомник вимкнений. Ти на вершині сам. Пишеться в голові новий текст або просто думки атакують? Відкидаєш усе. Сідаєш на сніг.
Перша думка - тільки б не застудитися. Протизастудник вливається легко.Змінена реальність – тепер чуєш звуки. Озираєшся. Прикордонники з вівчаркою вивчають твої сліди, котрі ведуть в ліс, та пояснювати їм, що це ти ходив там посяти - тобі ліньки. Розберуть самі.
Панорама живописна. Ніби з якоїсь чудової картини. Ісус звідси міг би вознестись на небо. Гори – сакральність їх вражає. Горяни побожніші за степовиків, але теж язичники-сонцепоклонники. Пролетів буревісник.
Мовчиш. Концетруєшся на природі – собі. Синтез має відбутися. Ця еклектика породить щось нове – я знаю. Сніжинка на долоні довго не тане! Довго – це скільки? Життя скороминуще і вічне, як кругообіг природи.
Знаходять тебе друзі – мусиш йти. Розмова з горою скінчилася. Магомет ще повернеться. Скажені зорі чекають на реінкарнацію. Бісяться. Ти в курсі – зараз будуть танці. А зранку важка голова і мрія про те, щоб день повторився. Копіювальник не працює.
3.12.06 Vik