то тополя плаче...

Перевод стихотворения Лизы Лещинска.
Оригинальный стих Лизы Лещинска "то тополя плаче...".

ОРИГИНАЛ:

Наче доля, серед лугу повилась дорога,
Гадюкою по-під серцем холодить тривога.
Вміла ненька свою доню всіх пісень навчати,
Не навчила лиш одного - долю вибирати.

Запишалась біля тину, розквітла калина,
Та з вишневого садочка сумна пісня лине.
Спорядила дівчинонька козака в дорогу -
Виплакала ясні очі за сім літ небога.

Не линяють чорні брови, уста червоніють
Та для кого врода квітне, як гасне надія.
Соловейко у садочок щовесни літає
Тільки серце його пісня вже не звеселяє.

Над курганом над зеленим чорний ворон в'ється
Згинув в полі козаченько, вже не повернеться.
Тужить в саду дружинонька, в'яне та марніє,
На могилі козаченька сумні вітри віють.

Іще й вранішня зоря на небі не встала,
Як дівчина при дорозі тополею стала.
Хто тополю не минає й вміє серцем бачить
Чує тиху, сумну пісню, то тополя плаче...

ПЕРЕВОД:

Словно доля, среди луга повилась дорога,
Но гадюкою под сердцем холодит тревога.
Научила мама дочку песни распевать,
Да забыла, не сумела – долю выбирать.

У плетня цветет калина – светлая невеста,
Из вишневого из сада льется грустно песня.
Снарядила девчинонька казака в дорогу –
И семь лет хлебает лиха, плачет у порога.

Не линяют черны брови, и уста алеют...
Да надежда умирает, красота бледнеет.
Соловей в забытый садик по весне летает,
Только сердце его песню больше не встречает.

Над курганом над зеленым черный ворон вьётся –
Знать погиб казак в чужбине, больше не вернётся.
Плачет в садике дружина, как лучина тлеет,
На могиле казака грустный ветер веет.

Утром ранняя заря на полнеба встала,
Не нашла заря вдовицу – та калиной стала...
Кто калину ни минует, тот слезы не спрячет:
То не ветер в листьях дует – вдовье сердце плачет...