Не судилось!
В останній раз ти щось промовиш,
Так боляче водночас все минулось,
Сумлінно,нерішуче щось доводишь.
Останній поцілунок теплий,ніжний,
Гіркота втрати-присмак на вустах,
Руки останній дотик рідний,
Такий легкий,як в небі птах.
Схиляються тополі від неволі,
Шепоче листя про самотність,
Все дивно в нас з тобой доволі,
І вечір літній-півсвідомість.
Спустошена,загублена,безсила,
Збентежена своїми почуттями,
В куті глухому,в клітці зачинила
Думки свої шалені до нестями.
Чи вщухне біль,який триває?
Тебе ж я досі віддано кохаю,
І безрассудливість з тобою нас єднає,
Розтанути в повітрі-я цього бажаю.
Важка розмова до кінця вже підступає,
Ти нерішуче намагаєшся підти,
Та ніби щось тебе тримає,
І слів замало,щоб спасти!!!!!
Свидетельство о публикации №107073001437