Я до сонця тягнувся літами,
Наче птаха, скоряв височінь...
Позад мене стелилась шляхами
Моя доля – минулого тінь.
Я нестримно летів між птахами,
Ніс у просторі сутність свою...
Та вкривалась стезя порохами
У далекім батьківськім краю.
Я до сонця і досі ще лину,
Та підводять вже крила мене.
Ностальгії печаль журавлина
Ще на світі тримає мене.
І збагнув я навіки і прісно:
Височінь – то батьківська земля.
Над світи, над роки вона дійсно
Нам відсвічує сонцем здаля.
Осмислення
© Copyright: Владимир Бояновский, 2007
Свидетельство о публикации №107072601070
Свидетельство о публикации №107072601070
Рецензии