Kафе Душа у Тiлi - Збiрка - Краплi Всесвiту

Маестро осені по клавішах листів опалих
Перетосовував акорди шамотою спазмів...
Вслід переносився очима вулиць час оспалий,
Перефарбовуючи їхні погляди в сарказми.

Злітались ангели в нічне кафе «Душа у Тілі» –
Одні, як блискавці... дивилися мов нетлі, другі.
В плащі дощу ховали власні крила – чорні й білі,
Столи позаливав безперестанний перегугіт.

Думки приносили в горнятках з параграми свідчих,
До стінок прикипало серце повне страсті...
Ті ангели в перезірках вдавали пильних слідчих –
Витрушували попіл слів з передчуттів напасті.

Облуплювались від баталій аргументів стіни
І проступали холодом по них форпости поту...
При звабах грілося містичне тіло месаліни,
Котра від слідчих у табу ховала власну цноту.

За барним столиком гойдались тіні пережитків –
В шухляду тями не складались трагі-маски втрати...
Проникливість бентежила гостей, що напідпитку,
Як спалах гільйотин на гласнім місці страти.

Збігали хутко пошуками сенсу пересуди,
І не знаходила для сили місця горда воля.
Її з кафе під руки виносила спіль облуди,
І розпинала нею перехрестя «Вибір-Доля».

З в`юками ницих сновигали безпритульні злидні,
Та проминали, не спиняючись на «Стій», достатки...
Убозтво нишпорилось у смітті... і стало видно
У здвигах вилиць їхніх самоти гіркі припадки.

Скотилась рань по колії залізного базали,
В ній ледь жевріли ще жарини міста рукотворні...
Від втоми жалюзі позападали... і зникали
В осонні білі ангели, в комоді тіней чорні.

Змивала метаграмні столики недбало пустка,
І при замруженні відпружнювала зчепи нервів.
Вони звисали у дзюравих недовіри згустках,
Котру сточили світлом струменисті сонця черви.

За поштовхом до серця повножило кров стриміла,
Турбот збігалися зі сну потоки очманілі...
І лиш «Душа», що з йонів, без оглядки трепотіла...
В ту ніч, коли згоріли з німоти слова «у Tілі».

9 Липня 2006