Пiдступи до раю - Збiрка - Краплi Всесвiту

Окреслено межу... обіцяне безсмертя знає,
Де важіль перекинуто на бік від тіла та гріха.
І каторжно, не в крок, дорога в рай без крил витає –
Де босоніжжя душ вогонь очищення вдиха.

Занурена очима, в невблаганні похить свічі,
Вона тамує подих – і стіни вже хитають тінь.
За руки височінь трима поруччя, нишкне відчай,
Коли зникає кволо діл... а з ним і стін крутінь.

Для чого небо і блаженний едем, як без тіла:
Не влитися у пригоршню спроможности воді,
І не шукати правди, недоведеної ділом,
Та чатувати злудою – прийдешнім «А тоді...»:

Дивитися вікном, у нове відчиняти двері,
Народжувати світ і проводжати там, де сон,
Думками повзати по білосніжному паперу,
І цілувати святощі замолених ікон.

Вдягатись променем і тінь собою одягати,
Любити, вірити, надіятись, рости, цвісти,
Коханим бути, так від пристрасті кохати,
Щоби ні попіл втрат, ні стукіт серця не згрести.

Полізли руки павуком, коли досліпла свічка –
Плетуться по поруччю… десь кусає лікті млість.
По плетеві небесному, спинаючись до вічка,
Де гріє око істини та гложе безвіч кість.

9 Серпня 2006