Там, де Бог не вита, на відталинах суші,
Міліардами літ світлових віддаля
Є планета одна, де злітаються душі
Недоношених ягід з людського гілля.
Так навіщо ж, скажіть, ті сади, що не родять –
Де стинається цвіт, що невчасно зацвів.
Всі янгольські чини лиш крильми порозводять
Від розрізаних тіл, благодійних катів.
Загубились в словах, що нічого нe значать,
Тих дітей щирий сміх, доброта матерів.
Запаливши свічадо, зробім його зрячим,
Стане виходом в світ водострачений рів.
Пантоміми непевності першого кроку
Перше слово… І в горлі судомою тромб.
А душа безкамінна, й сумління нівроку
Переховують світло на дні катакомб.
А планета летить, мов направлений постріл.
І гойдається біль у колисках сиріт.
А у Райських Садах облітає все... поспіль...
І червить від спокус заборонений плід.
24 Вересня 2006
Недоношенi ягiдки - Збiрка - Парасоля для долi
© Copyright: Юрий Лазирко, 2007
Свидетельство о публикации №107070202700
Свидетельство о публикации №107070202700
Рецензии