СВЯТЕ І ВІЧНЕ
Бабуся кидає картоплю,
А дідусь загортає.
Я, малий, не второплю,
Ще нічого не знаю.
Кучерявиться небо,
Пливе сонце по ньому.
Є й у мене потреба –
Рити ямки край дому.
А весна, наче казка,
У життя моє стука.
Відчувається ласка
До чудного онука.
Посміхаються з мене
І дідусь і бабуся.
Я до рук їх у венах
Мрійним котиком труся.
Тепло гладять голівку,
Що повік не забуду...
Лиш вони мені звіку
Найсвятіші із люду.
Святое и вечное
© Copyright: Владимир Бояновский, 2007
Свидетельство о публикации №107063000734
Свидетельство о публикации №107063000734
Рецензии
Це добре, що у нас ще є святині,
І ми цінуємо родинний оберіг.
Моє коріння звіку і до нині
Шаную я. Їм кланяюсь до ніг!
Дуже гарний і потрібний вірш! Спасибі!
З теплом, Люда.
Милая Людям 05.07.2007 00:04 • Заявить о нарушении
І ми цінуємо родинний оберіг.
Моє коріння звіку і до нині
Шаную я. Їм кланяюсь до ніг!
Дуже гарний і потрібний вірш! Спасибі!
З теплом, Люда.
Милая Людям 05.07.2007 00:04 • Заявить о нарушении
Саме так, шановна Людмило! Тільки перекотиполе не знає свого коріння, а людина завжди шанована свою історією та генним зв'язком. Дякую за прекрасні душевні рядочки! За дружню підтримку! При нагоді зайду у гості. ))) З повагою - Володимир.
Владимир Бояновский 06.07.2007 13:51 Заявить о нарушении
Владимир Бояновский 06.07.2007 13:51 Заявить о нарушении