Це снiг? Менi почулось, що весна

Це сніг?
Мені почулось, що весна…
І невимовний біль вже стих,
І сльози висохли на мить.
Вона прекрасна!
Ти б не зміг її утішити тоді.
Тоді не встиг він, а вона
Щаслива мабуть там була.
Вона спіткнулася чи він?
Чи він помітив гіркий смак
Її розлуки із душею?
Відчув що щастю є ціна,
Болюча й ненароком страшна.
Та головне, що душі разом!
І не покинув він в думках,
Що не зважав і не карав,
Ніколи щоб і не згадала,
Можливо навіть врятував..
Лиш потім все йому сказала.
Ночами не могла заснуть,
Бо доля так їй наказала.
Нічого нам вже не вернуть!

Надворі сніг…
А передали що весна..
І у мене кричить душа.
Чи все оте змогла б забути?
По-справжноьму ніколи, так.
Вона ж щаслива! В неї є донька!
Я плачу й згадую її слова,
І розумію, що у щастя є ціна.
За щастя має хтось платити,
Але не він і не вона…
Аби щасливою була донька.
В думках зараз твоє лице,
Я майже вже згадала все…
Чи може написать тобі листа?
Щоб зрозумів, що не німа.
Та, звісно, це все маячня.
Так хочеться, щоб просто знав,
Що я не тіло, я - душа!
Вона ж так близько! Доторкнись!
Я хочу просто щоб відчув,
Як плаче тихо і як бється,
Як хоче вибратись із пут,
І завдає там собі мук…
Чи може хоче так сама?
Що ти там кажеш? Сніг?
А хтось казав, що вже весна…

12.04.2003.