Як холодно цілує дощ в вуста,
Як щемно боляче спливають сльози.
На дні очей відлунням – самота.
Ніщо мені спокою не приносить.
Я маю крила, та мене скували пута.
Щоночі я лечу назустріч вітру,
Щоранку – повертаюся у смуток.
Я наче зірвана зів’яла квітка.
Якась знесиленість, буденність, порожнеча.
Розгубленість на перехресті трьох життів.
Від невідомості в безодню втеча,
Де зрозуміло все без зайвих слів.
Чи є у світі цьому досконалість?
І чи приносить повну насолоду?
Що є любов? І що таке є самість?
Чи я дізнатись матиму нагоду?
Занадто швидко плине час...
(29.08.03)
Як холодно...
© Copyright: Катя Мо, 2007
Свидетельство о публикации №107060500249
Свидетельство о публикации №107060500249
Рецензии
