Обiйми молочного марева...

Обійми молочного марева,
Облуда, омана усмішка.
На щоках виступає зарево.
Дивний поступ спокусниці-кішки.

 Вії спурхують – злякані птахи,
 Ледь приховують погляду хіть.
 Від крилатого вільного змаху
 Шаленієш ти в пристрасну мить.

Я, мов квітка, тендітна, прозора,
Розчиняюсь в суцільній пітьмі,
Ще невинно, та вже без сорому
Віддаюсь до останку тобі.

 Розпускаю волосся на плечі,
 Його хвилі пливуть в водоспад.
 Зісковзнуть на підлогу речі:
 Вже нема вороття назад.

Теплі руки до себе горнуть –
Ніжний дотик, звабливе торкання,
Прямота, відвертість, покора:
Від заходу і до світання.

 Шепіт лагідний, блідо-туманний,
 Подих полум’я, вогкі вуста...
 Час зникає так невблаганно,
 Знову ранок невчасно настав.

 Простирадла лежать скуйовджені,
 В них безладно сплелись тіла.
 Сон міцний їх любов продовжує.
 Відгрішила (спить ), відбула...
 
Він прокинеться перший завтра,
Поцілує кохане волосся.
Вона піде дощем умиватись:
Полохлива, роздягнена, боса.

 ЇЇ усмішка чиста й наївна ;
 Він так любить цю жінку-дитину.
(4.10.01)