Заспані очі навпроти –
Світанок розпочатий з тебе.
Гіркий присмак кави у роті.
Думка. Мовчання. Небо...
Я обіймаю теплу філежанку,
Лиш поглядом торкаюсь твоїх вуст.
Належу тобі цим ранком,
У сивому димі топлюсь.
Тепла долоня гріє стіл,
Розгубленість. І повний спокій.
Існування ділене навпіл.
Загублені у насолоді.
Привідкриті губи – німота,
Яка кричить, шепоче, а не каже.
Весь простір полонила пустота.
Коли між нами зникне слово „майже”?
Останній крок – а ноги нерухомі,
І навіть часом хочеться втекти.
Здається, що ми зовсім не знайомі,
Але мені нема куди іти.
(1.10.04)
Коли мiж нами зникне слово майже?
© Copyright: Катя Мо, 2007
Свидетельство о публикации №107060501700
Свидетельство о публикации №107060501700
Рецензии