Падаю - Збiрка - Краплi Всесвiту
рука вивільнює на стрим ціпку мотузку.
Тяга землі, що набирає летом чину,
заповнює перед благим упадком пустку.
Облізла стеля неба вгойдує світило,
все ближче цятка, у котрій не розминеться...
І відібрався дух, як з корабля вітрило,
і пригорнулась Ти. І п`ять секунд... на «б'ється».
3 Січня 2006
Свидетельство о публикации №107052401825