Я не пом1тив

Дивлюсь навколо й бачу - все не так,
Усе змінилось і не втямиш як.
А втім, стривай - це я став не таким,
Послухай-но, я розповім яким:

Я не помітив, як зійшов з ума,
Мені не віриш? Поміркуй сама:
З тобою жити, ще й стільки років,
Міг тільки той, хто розум загубив.
 Його я наче гайки розкидав...
Ти сердишся, та так воно і є,
Хто зіпсував мені життя моє?
Хто обіцяв мені палку любов,
А пив мою, пробач за риму, кров?
 Шаленець я, що все це дозволяв...

Я не помітив, як упав на дно,
Хоча тепер, звичайно, все одно.
Я мчав униз, а думав догори,
І непомітно світоч мрій згорів
 А знову не запалиш... Навіть ти...
Тут зовсім інший до всього підхід:
Тут чорний сніг, тут красень - інвалід,
Тут потрух твій купити поспішають,
Але от душу за копійку мають,
 Тут не встають... Щоб потім не лягти...

Я не помітив, як з нутра прогнив,
А ну згадай, як я нормальним жив.
Та непомітно розкладалась плоть
І от розпад мене взяв в оборот -
 Сил (і бажань) не вистачить мені...
Гниллям несе від думок на версту:
Віршів брудних іржавий перестук,
Смердять слова, собою трують слух -
І мозок мій наче нарив напух,
 І ось уже повзу я по стіні...

Я по життю не попадаю в такт,
Бо дурень я - шкода, але це так,
Також тому, що я упав на дно,
Але мені, на жаль, усе одно.
Плюс до всього, зсередини прогнив...
Мені не віриш? Що ж, я заслужив...

30 - 31 серпня 2005 року, Дніпропетровськ,
вул. Наукова