ВІЧНИЙ КЛИЧ
Злетів я, мов сокіл, із отчого дому.
І вітер навстрічний підняв мій політ.
„Синочку, синочку, вертайся додому!” –
Почув я слова материнські услід.
Неслися потоки стрімкі серед грому,
Я бачив Вкраїну та інші світи...
„Синочку, синочку, вертайся додому!” –
Стелились душевні слова простоти.
Нестримні літа вже приносять утому,
Постарілись мати й хатина в дворі...
„Синочку, синочку, вертайся додому!” –
Той клич мене будить щодня на зорі.
Я зустріч значну відкладав на потому,
Бо вічний цейтнот мучив долю мою...
„Синочку, синочку, вертайся додому!” –
Невимовний біль линув в ріднім краю.
Ось тут, вдалині, начекав я оскому,
Вже виросли діти, онуки ростуть.
„Синочку, синочку, вертайся додому!”
Приїду, матусю, коли отак ждуть...
Вечный зов
© Copyright: Владимир Бояновский, 2007
Свидетельство о публикации №107051402385
Свидетельство о публикации №107051402385
Рецензии