Коли не варто вже соромитися власного,
Коли знешкоджено всі залишки сумлінь,
Лишіть мені, нехай уже невчасного,
Шматочок болю.Чуете полин
Розпахся горем на усе повітря?!
Гіркоче на вустах моя біда.
Я все чекаю західного вітру,
А в шибці сонця ластівка руда.
-"Безвітряно",вигукуе безпомічність.
А щоя їй супроти відповім?!
Ну зачекай ще трохи бога помочі,
Усе в нім мудре,все, що рідне в нім.
Та ми сідаемо чекати поруч з нею,
Відкривши шибку ластівці рудій,
Сумуемо за нашою землею,
Бо все в ній мудре, все, що рідне в ній!
Безв1тряно
© Copyright: Ольга Семенцова, 2007
Свидетельство о публикации №107051400153
Свидетельство о публикации №107051400153
Рецензии