Материнська доля
Ідуть літа. І сива мати
Щоднини тужить по синах...
Присяде мовчки біля хати,
Журливо дивиться на шлях,
Зігнувшись від років сутуло.
Вже скільки весен промайнуло
В її життєвім багажі!
А серце й досі не забуло,
Коли слова, немов вужі,
З паперу вторглися у душу...
І зараз, зараз її душать
Оті пожовклі похоронки,
Що зберігає від війни...
І лиш одне не йде із думки:
„Візьміть й мене, мої сини!”
А скільки вистраждає муки,
Коли, відкинувшись від снів,
Бере в тонкі прозорі руки
Дві фотографії синів...
І рветься серце від розпуки.
Втирає сльози. У журі
Так довго дивиться на зорі...
...О сиві, милі матері,
В своїм жалю, в своєму горі
Святі лиш ви на цій землі.
© Copyright: Владимир Бояновский, 2007
Свидетельство о публикации №107050502052
Свидетельство о публикации №107050502052
Рецензии