Юрий Андрухович. Госпоже Варваре Лангиш

Портрет мещанки Варвары Лангиш кисти О.Петрахновича
хранится во Львовском историческом музее

Тебя - большеглазую, душистую, как мята,
хочу из ночи звать, из шелка всю и броката.
Поедом желанье гложет меня снова:
ехать к тебе поездом три часа до Львова.

Там сожжет  желание второе -
в компании льва от любви и гнева
в полночь на всю площадь во все горло взвою:
«Из темниц музейных выйди, королева!»

(Лев рычал бы). И когда врасплох
ты возникла бы, как на портрете,
бешеной бы музыки рассыпался горох
и меня схватило бы хотенье третье:

на колени рухнуть, как бугай под нож,
зазывать, как проповедник в секту:
«Воздух вместе пить пойдешь?
Твои руки я люблю, глаза, корсетку,

 платье с лифом, шнуровок узлы,
 туфли, фалды и шею.
 Люблю тела пасхальный кулич
 и забыть не сумею!»

И склонялся бы низко, шептал бы манко,
след шагов твоих целовал бы, Варвара,
твоих кружев край, тупая мещанка,
привиденье глухое, базарная шмара!

С украинского

* Брокат - парча (золотая, серебряная), тяжелая шелковая материя с золотыми или серебряными нитями, протканная рисунками
 *"в компании льва" - кафе в центре Львова на площади Рынок неподалеку от Исторического музея (прим. переводчика)


ДО ПАНІ ВАРВАРИ ЛАНГИШ

Портрет міщанки Варвари Лангиш пензля О.Петрахновича зберігається у Львівському історичному музеї


Тебе – теплу, погідну, лагідну, окату
хочу кликати з ночі, з шовку й брокату.
Спалює мене поїдом жадання єдине:
їхати до тебе поїздом більш як дві години.

Далі мене знищує пожадання друге:
“З темниці музейної виплинь, королево!” –
горлав би на всю губу з любові і туги
серед міста, опівночі, в товаристві лева.

(Лев зі мною рикав би). І коли зненацька
ти виникла б на мій голос – ніби на портреті,
загриміла б мені в серці музика вар’яцька
і мене б охопило пожадання третє:

на коліна гупнути, як бугай на страті,
і благати, мов пастир, що кличе у секту:
“Ходім пити повітря. Тут повно кастратів.
Я люблю твої руки, очі, корсетку,

сукню з ліфом, сорочку, кавтан, запаску,
а також панчохи і черевики.
Я люблю твого тіла великодню паску,
твої лікті і фалди і все навіки!”

Я схилявся б низько, шептав би п’янко,
Цілував би слід кроку твого, Варваро,
край мережива твого, дурна міщанко,
посмітюхо з Ринку, глуха почваро!