Матер

 Присвячується усім матерям світу

Ти мені посміхнулась вустами своїми,
І в устах теплих й щирих я бачила все:
І таку непідробну утому невпинну,
І подяку за те, що нарешті я є.

Ти мені посміхнулась. Я плакала тільки.
Це усе, що зробити могла я тоді.
А ти просто шептала, так ніжно і тихо:
«Ну нарешті у мене вже донечка є».

Хай не вірить ніхто, але я точно знаю,
Або може здається чомусь так мені:
Оту мить чарівну, мамо, я пам’ятаю,
Мить, як в сіті з’явилась на радість тобі.

Пам’ятаю те світло, що різало очі,
Дивні звуки, які ще не чула ніде,
Речі дивні, які не могла зрозуміти,
Але краще за все пам’ятаю тебе.

Ласку рук, що так ніжно мене пригортали,
І тепло, яке струменем било з грудей,
І уста, що з народженням тихо вітали:
До краплиночки я пам’ятаю тебе.

Ось тепер, коли років пройшло вже багато,
Коли мить та віддалена часом в житті,
За твоє материнство дозволь же сказати
Теплі й щирі слова, слова дяки тобі:

За образи гіркі, що не швидко забулись,
І за сварки нікчемні, безмірно пусті,
А найбільше за те, що мені посміхнулась,
Коли тільки з’явилась на цій я землі.