Юрий Андрухович. Письма в Украину. 1

 

Я в тоску влез, как в тогу, как в робу.
Ночь моя – словно в горле игла металлическая.
Я болезнь подцепил и горжусь ей, еще бы
не гордиться - она психическая.

То есть это любовь. В свете знания
о болезнях ее описал Авиценна:
не вздохнуть от синдрома сношания
и подохнуть охота, ну, обалденная.

Я нормально стихи сочинял, на досуге
толковал о тончайшей материи прозы,
а теперь мои рифмы слабы, как старухи,
и рифмую я к «прозе» одни только «слезы».

Я лежу, как в мешке, и вокруг себя шарю
без тепла и без света, привета, азарта.
В голове на обоих ее полушариях
разложил я отчаянья драную карту.

Помолись за меня ты в окошечко Божье –
лучше сдохнуть от водки или геморроя.
Что угодно теперь со мной сделаться может –
всех зарежу, себе вены вскрою.

Друг! Приехал хоть ты бы!
Табачок мне привез, тишину, анашу.
Задыхаюсь я здесь, как последняя рыба,
и в другой раз про все остальное тебе напишу.

С украинского

 З циклу
ЛИСТИ В УКРАЇНУ

І

Я заліз у тугу, як в тогу чи в робу.
Моя ніч – ніби голка у горлі вічна.
Я собі підчепив тут одну хворобу.
Нею можна пишатись. Вона психічна.

Ця психічна хвороба, тобто кохання,
всі ознаки її описав Авіценна:
не дає дихнути синдром махання
і потреба здохнути здоровенна.

Я нормально писав непогані вірші,
міркував про найтоншу тканину прози,
а тепер мої рими щоразу гірші,
і до “прози” римуються в мене “сльози”.

І лежу, мов мішок, я. Чорнію, худну
без повітря, світла, тепла, привіту.
Я розклав оцю журбу многотрудну
на півкулях мозку, мов карту світу.

Помолися ж за мене в кватирку Божу –
ліпше всохнути, впитись, нажити грижу.
Я з розпуки тут ошаліти можу –
Вену вріжу, скажімо, чи всіх заріжу.

Любий друже, приїдь, порятуй і вибав!
Привези мені морфій, тютюн і тишу.
Я конаю тут, як остання риба.
А про інше все ще тобі напишу.