Чорнобильський набат

О, мій народе, на Голгофу
Несеш ти, втомлений, хреста...
І душить гірко мої строфи
Радіаційна пустота.

Чорнобиль. І встає волосся.
Ознобом тіло все пройма...
А нам це взнати довелося.
Мабуть, страшнішого нема!

Немов фантом, чума проклята
В дитячих їжиться очах...
Стрічали ми травневі свята –
Зустріли смерть та вічний страх.

Чорнобиль – рана і руїна –
Ятриться болем стільки літ...
Многостраждальна Україна!
І свідок цьому – цілий світ.

Пустир, безлюдь, німа пустеля...
Була ж найкраща на землі!
Хто знав, що стане купол-стеля
Шматтям в зараженій золі.

На сполох б’є всесвітній голос,
Бо ж радіація не спить!
Не зібрано пшеничний колос,
В садах антонівка лежить...

Живий мертвець природа рідна.
О Господи, за що це нам?!
Дісталась Україна бідна
На поталу партійним псам.

Хай буде крапкою над і
Значима наша перемога.
Бо нам в нелегкому житті
До щастя стелеться дорога.

Краяни, вірмо в чудеса –
Нам жити ще і плодоносить.
Колись чорнобильська краса
На світ про себе проголосить.

Бо все мінливе в плині днів,
Окрім народу України.
Сам Бог нам, людоньки, велів
Звитяжно встати із руїни.

Бо ми народ, що вгору йде...
Усе осилимо в дорозі.
На цілий світ нема ніде
Такого стійкого в знемозі.

Пройшли сто бід і ще одну
Нам не минути в своїй долі.
Це – факт реальності, не сну.
На жаль, є докази не голі.

Гуде чорнобильський набат,
В серцях відлунюється болем.
Летять лелеченьки до хат,
Сповитих пусткою і горем...