Юрий Андрухович. Доктор Дутка

Доктор Дутка - знаток двадцати языков
(а считать с диалектами - двадцать четыре),
он весь мир отражал, будто стекла очков,
и с внучками судился за метры в квартире.

Доктор Дутка, пять сказочных он
имел комнат за дверь до портного,
в тело дома вмурованный, как маскарон,
с бородой белоснежной Толстого.

Доктор Дутка в пахучих прожил словарях,
в сад с балконом, в сирень, в бузину,
стебли сладкой травы все в улитках, жуках,
Одиночество доктор любил как жену.

Но чуть позже, на склоне растраченных лет,
очутился в мешке он, беспомощней птицы,
и свеченье тогда ощутил на челе,
и над жизнью завис, будто ангел на спице.

Шкаф и кресла трещали. Орех стародавних эпох рассыхался всех дольше.
Сколько черных чулок, сколько шляпок и блох!
Пепел падал из книг, налипал на подошвы,

 и в беспамятство ветром сдувало слова,
речь, в колодцах твоих становилось дыряво,
но светилась, как люстра, его голова,
амариллис шумел - старый комнатный дьявол.

А в конце суд решил - его дело не стоит чернил,
и обрезки и нынче летят по больнице
слов, что вымолвил он и на волю пустил -
о спасенье призывы, должно, к ассирийцам!..


С украинского

ДОКТОР ДУТКА

Доктор Дутка, що знав дев’ятнадцать мов
(а якщо з діалектами , то двадцять чотири),
відбивав цілий світ , ніби давнє трюмо,
і судився з онуками за площу квартири.

Доктор Дутка , що мав п’ять казкових кімнат
у сусідстві із власником промислу шевського,
в тіло дому вмурованний був, мов атлант,
з бородою білою, як у Грушевського.

Доктор Дутка, що жив по пахких словниках,
із балконом у сад, у бузковість і вогкість,
і солодку траву, всю в живих слимаках,
доктор Дутка , мов жінку, кохав Одинокість.

Трохи згодом, на схилі розтрачених літ,
опинився в мішку з безпорадністью птаха.
Це тоді він світіння почув на чолі
і за ширмою спав, наче ангел на цвяхах.

І тріщали креденси, крісла. І горіх
стародавніх епох усихався найдовше.
Скільки чорних панчох, капелюшків і бліх!
Попіл сипався з книг, налипав на підошви,

вилітали в непам’ять за вітром слова,
у колодязях мови робилось діряво,
та світила, мов люстра, стара голова,
і шумів амариліс - кімнатний диявол.

Врешті судді сказали, що справа пуста.
По лікарні ще й досі літають обрізки
слів, що він вимовляв і на волю пускав -
рятівні суголосся, либонь, ассірійські...