Сон

Мені учора дивне щось наснилось,
Немов я десь у темряві була,
У грудях серце безупинно билось,
І ніч мене в обійма прийняла.
І жах за мною шов. І по стежині
Побігла я дерева обмина,
По небу пливли хмари темно-сині,
І мене охопила чорна тьма.
Я бігла довго. Круком ніч кружила
Та зупинялась. Серце гучно билось.
Навприкинці я біг свій припинила,
Побачила я - дівчина молилась.
////////////////////////////
І молиться, і молиться дівчина,
Вона своїми темними очима
На синє небо з вірой поглядає,
І тихую молитву промовляє,
І в тій молитві ні журби, ні болю,
Лише прохання -
Боже, дай нам волю!
Молитва над гаями тихо лине:
Ми позабули нашу Батьківщину,
Ми позабули нашу Україну,
І нашу мову, мову солов'їну.
Чужі знущання довго ми терпіли,
Чужою мовою ми довго говоріли.
Прохаю, Боже, у лиху годину
Храни наш край і нашу Україну!
І молиться дівчина, і прохає,
І наче вся природа разом з нею
Слова молитви стиха промовляє,
І зграя журавлів понад землею,
І хмари, що по небу пролетали,
Свій смуток у молитву ту вливали...
///////////////////////////////
І раптом я прокинулась, згадала
Свій сон і в той же час злякалась,
Жахлива думка в серце увірвалась.
"Невже це правда?" - Богу я кричала.
"Невже ми позабудем Україну,
Гаї, лани і наше небо синє?
Скажи мені!" І сльози на очах.
Бог відповів мені негайно: "Так."