Юрий Андрухович. Скупа природа наших городов...

Скупа природа наших городов:
на фоне стен незрима и неистребима
растений поступь, стеблями живыми
пронзая заросль каменных цветов.

Узлы корней, наплывов, трещин страсти...
Ты спрашиваешь у меня - зачем
сады домов и каменный эдем,
зачем везде по стенам эти пасти?

Зачем сухой тоской отцветших чащ
витраж дохнул и винограда плащ -
эрзац лугов - закостенел в гордыне?

Мы здесь росли, нам полюбить дано
без листьев ветку, что стучит в окно
и первый луч, что лезет по гардине.

С украинского
 

* * *

Скупа природа наших середмість:
на тлі домів, незрима i знищима,
хода дерев. Читаймо це очима
з повільних віт, немов бентежну вість.

І ти питаєш: ну до чого цей
камінний кущ, і цей букет на сходах,
і цей вітраж, мов кольоровий подих
сухих суцвіть - осмута для очей?

До чого цей парад настінних пащ,
віконний цвіт і виноградний плащ -
ерзац лугів, закляклий у гордині?

Ми тут зросли. Пізнати нам дано,
як гола павіть б'ється у вікно,
як перший промінь в'ється по гардині.


ПРИЛОЖЕНИЕ

Юрiй Андрухович
* * *

Сади будинків — цегляний едем,
де лагідно мовчать скульптурні звірі,
де ранні позивні тремтять в ефірі,—
ми їх на мову птаства покладем.

Поля дахів лежать, мов заповіт,
розліт вікна дорівнює вітрилу,
і тихо сяє з-під каміння й пилу
рослинний пломінь — давній горицвіт.

Ми входимо. На небі — смуга дня.
Ми схожі та близькі, немов рідня,
і кругло пахне хліб о сьомій ранку.

І віриться в безодню висоти,
і на руках так хочеться нести
цю плинну площу, цю небесну бранку.