Пам’яті миттєвого кохання, яке так і не спромоглося стати вічністю...
Ти з’явився… Ну нарешті,
Як же довго я чекала.
Через те, можливо, вперше
Тільки глянула й впізнала.
Дотик рук, що стали рідні,
Тембр голосу незвичний,
І акцент – сказати б східний,
Але ні, бо він музичний.
Блиск очей твоїх, рух тіла.
Смак цілунку теж впізнала.
Так, немов давно, раніше,
Оці губи цілувала.
Ти з’явився, ну нарешті.
Справді, довго я чекала,
І своє кохання врешті
Я бездумно роздавала.
Бо до судорог, до болю,
Так хотілося кохати,
Й зватись «рідною» тобою,
І тебе єдиним звати.
Ти реальний, не наснився,
Й серце просить тихше й тихше,
Щоб ти вічністю лишився!..
Ти ж лиш миттю став, не більше…
В чн сть - мить...
© Copyright: Ирина Кузё, 2007
Свидетельство о публикации №107042002267
Свидетельство о публикации №107042002267
Рецензии
Просто здорово! Украинский не знаю, но стихотворение полностью понравилось. Чувства на этом языке кажутся еще теплее. Спасибо. С ув. Ирина.
Ирина Спесивцева 20.04.2007 21:29 • Заявить о нарушении
Ирина Спесивцева 20.04.2007 21:29 • Заявить о нарушении
Ирина, благодарю за отзыв. Я только начинаю писать, поэтому мне очень важно мнение других. Ваше вселило у меня надежду, что я еще многое могу.
Ирина Кузё 29.04.2007 18:24 Заявить о нарушении
Ирина Кузё 29.04.2007 18:24 Заявить о нарушении