Проза про стан душi

Проза про стан душі
20.01.07 22:35


Я відчуваю що в мене зникло бажання насолоджуватись життям. І появилось дике бажання не відчувати болі, ні смутку, ні радості, ні ... словом нічого. Я вхожу в якийсь дивний стан депресії, і не розумію чому..? думки зі шаленою швидкістю крутяться в моїй голові і я не можу це зупинити. Сльози не хочуть збігати з моїх очей і від цього стає ще гірше. Я не можу проявити в собі якихось емоцій, крім роздратування на цілий світ. Та ні, скоріше на себе, що я живу в ньому.
В цей момент я розумію, що навіть цигарки не приносять задоволення і я відмовляюсь палити на певний період дня. Кругами ходжу по кімнаті, щоб хоть чимось зайняти своє тіло, виснажити його і впасти в сон. Але заснути мені не вдається і руки автоматично тянуться до цигарок. Я надіюсь, що це скоро минеться, але це розвивається ще більше. З рук все випадає, а думки ніяк не проходять...
Я чекаю, що ти повернися додому!!!
І так наступає ранок.
А тебе все нема!!!
Ця мука продовжується... я не пам’ятаю скільки пройшло днів. Я вже не можу рухатись, тіло відмовляється мене слухатись і я ледве можу дотягнутись до цигарок. Телефон без кінця дзвонить, але я не можу підняти трубку.

Надії на повернення немає ...

Біль все не проходить. Я перестаю реагувати на всі звуки, які оточують мене. І десь в далекий тиші я чую скрип дверей. На мить у мене появилась надія і тут же погасла. Мені здалось...чи ні? Я чую якісь легкі кроки, ніби ти наближаєшся до мене...та ні знову здалось.

Я починаю марити...
“Я бачу, як ти ніжний, красивий та рідний стоїш біля мене і простягаєш до мене свої руки, я відчуваю твоє тепло, ласку. Ти посміхаєшся і радієш, що ти поряд зі мною. Ми кружимося у вирії бажання і щастя. Насолоджуючись... ”

І ось все зникло. Я відкриваю очі і бачу тільки стіни, які оточують мене. Але твоє тепло не зникло, я знову відчуваю його. Я намагаюсь повернути голову у той бік звідки воно іде і я розумію, що мені це настільки важко. Я прикладаю всіх зусиль для цього руху, що аж сльози виходять з моїх очей, і мені нарешті це вдається, а там...

Ти лежиш поряд, простягаючи до мене свої руки. Такий ніжний, красивий та рідний, трішки замучений. Я посміхаюсь, дивлячись тобі в очі.
І я провалююсь в пітьму...