Олег Лышега. Пес

Он лежал в лесу, словно валун,
Приподняв голову –
Череп в паутине сухожилий.
На ветру взлетела и снова улеглась мертвая шерсть.
Из глубокой прелой листвы,
Как из детской купели, молит он взглядом –
Дай побыть одному.
В только-только разбуженном лесу
Затянутся застарелые раны,
Срастутся раздробленные суставы,
Как деревья от соков, набухнут мышцы.
Пожелтевшие от морозов глаза
Сорвутся с передних лап
И снова погонят большого зайца.
Молодая крапива, смилуйся над ним,
Его сердце не выдержит твоей прыти,
И вашей тяжести, первые муравьи,
Резво карабкающиеся
На чуть нагретый валун.
Он еще может встать и отряхнуться.
Или зарасти крапивой,
Как сгусток почерневшего снега.

С украинского


Собака

Він лежав у лісі, як валун,
І голову так підвів –
Череп оплутаний павутинкою жилок.
У вітрі звіялась і лягла відмерла шерсть.
З глибокого прілого листя,
Як з дитячої купелі, його погляд благає:
Не підходь... дай побути самому...
У щойно розбудженому лісі
Гояться задавнені рани.
Потрощені суглоби зростаються.
М’язи набрякають, як дерева.
Пожовклі від морозів очі,
Одірвавшись від передніх лап,
Знов на обрії бачать великого зайця.
Молода кропиво, - змилуйся над ним, чуєш –
Його серце не витримує твоїх скоків.
Ані вашого тягару, перші мурашки,
Що так живо видряпуєтесь
На цей ледь нагрітий валун.
Він ще може встати і обтруситись.
Або ж зарости кропивою,
Як сгусток почорнілого снігу.