Богдан-Игорь Антоныч. Мертвые автомобили

Осколками разбитых звезд на кладбищах своих затихшие автомобили спят
и красной плесени цветки отсчитывают медью застывающее время.
И незнакомый солнца шар колышется, как правда,
что, словно синий дух бензина, и незнакома и неуловима.

Порою люди, как шакалы, железных мертвецов во сне тревожат,
выкладывая, будто на базаре, товар страстей, нужд, вожделений,
и в синеве ночей автомобилей мертвые тела становятся любовным ложем
для кривляк и шлюх, в которых звезды зла угар вливают.

Как мы у скал столетий откапываем кости динозавров,
так на погостах наших городов железные скелеты откопают.
Там в новых городах жар-львы резвятся на лазури площадей,
и пальмы родят хлеб, и девушки с цветами без названий.

Но тени безутешные и привиденья неспокойные встают из-под земли
сквозь площади и травы.
О, метрополь! Ладонями стен красных упокой
крылатые автомобилей души!

С украинского

МЕРТВІ АВТА
Мов кусні зір розбитих, сплять на цвинтарях машин завмерлі авта,
червоне квіття цвілі міряє застиглі в мідь роки й хвилини,
і лиш незнане сонячне ядро колишеться, як вічна правда,
що теж незнана й теж для нас невловна, наче синій дух бензини.
Буває, що мерців з металу люди, мов шакали, в сні тривожать
і крам своїх жадоб, і спраг, і нужд, мов на базарі, розкладають,
і мертві тулуби у синяві ночей стають за грішні ложа
бездомних любощів кривляк і шлюх, що зорі зла в них чад вливають.
Як ми копаєм кості ящурів під скелями віків забутих,
колись копатимуть на цвинтарях міст наших кості металеві.
Дівчата з квіттям без наймення, пальми родять хліб, зелена рута
й нові міста із площами з блакиті, де качаються жар-леви.
Та тіні неспокійні, привиди невтишні з-під землі стають,
з-під площ, з-під трав.
Метрополю,
долонями червоних мурів упокій крилаті душі авт!
5 листопада 1935