Через марево днів, через терни розбитих ілюзій
Шлях мій вів у прекрасну країну незвіданих снів.
Як же щедро плачу божевільній ненависній тузі,
Я від неї не втік, а тепер не втечу й поготів.
І куди б не пішов я – повік не знайти порятунку,
Всі дороги – в нікуди, даремні тепер всі слова.
Так роз’ятрене серце намарно шукає притулку –
На стежках моїх виросла згубна, отруйна трава.
Витрачаю години на те, що і хвилі не варто,
Порожнеча – мій хрест, порожнеча – насущний мій хліб,
Не здригнеться рука, як минуле поставлю на карту –
Перехрестя доріг і безжально розірваних діб.
Божевілля самотніх годин вимагає спокути,
Тільки знов атакує зухвале мереживо втрат.
Я волів в холодній пітьмі непомітно заснути,
Але ранок мій біль, мою тугу вертає назад.
Через марево дн в
© Copyright: Акриус, 2007
Свидетельство о публикации №107032202766
Свидетельство о публикации №107032202766
Рецензии