Заграви падолисту
Світанок люстринами осені вже пломениться.
Наврочені барви вплетуться в букети розмов;
бо хтось зауважить, що літо нікому не сниться,
коли на деревах палає запечена кров.
І знов, вечорами, Марія з маленьким Ісусом,
раптово проходить портали церковних склепінь,
які, нещасливий єретик з просмоленим вусом,
возвів над могилою часу для наших прозрінь.
Торкнуся бандури... Та полум’я спалює пальці,
випалює очі і в’ється за шовком знамен.
Усе забувається... Тіні ховаються в склянці,
щоб звідти дивитись на мене очима сирен
і кликати в море. Ой, піду я, піду до нього.
розбурхаю хвилі пожовклих, багряних вогнів;
занурюсь, як камінь, у пастку тяжіння земного.
бо стану одним із незнаних його берегів.
Заграви падолисту
© Copyright: Андрей Август Лоэнгрин Кубин, 2007
Свидетельство о публикации №107032201868
Свидетельство о публикации №107032201868
Рецензии