Передмова до дня
Ні, я не згоден лишатися тілом!
Навіщо,
слово твоє перейшло Рубікон забуття?
Сонце кипіло над чорним асфальтом і ті, що
в ньому купались, продовжили нитку життя
стежкою вздовж невідомої річки. Коли би
день так брутально не витягнув з ліжка мене,
я б, перевтілившись в образ лінивої риби,
мовчки чекав, поки море мене не ковтне
вустами твоїми. Ти в скрипці. Ти в пляшці...
В конверті
епіграфи долі буяють дівочим ім’ям.
На небі не хмари – сукенки твої подерті...
Очі, як стріли, впиваються в простір вістрям
квапливих бажань.
Чи до скону нам так римуватись?
Я розпинаю на простині тіло твоє,
злизую ліфчик... А ти починаєш сміятись,
просто радіти, бо все це і було і є!
Викричу Богу, що вірю не в нього, а в жінку.
Молюся жінці – хай втопить мене у гріхах!
Кохання, мов золото, можна намити в нарінку
наших сердець, перед тим, як розсипатись в прах.
Передмова до дня
© Copyright: Андрей Август Лоэнгрин Кубин, 2007
Свидетельство о публикации №107032201853
Свидетельство о публикации №107032201853
Рецензии