Білий вірш, чи білий сон
А віщі сни прийшли з роками,
за те, що ми їх не просили.
Усі турботи освятили
і поплелись, як тінь за нами...
Поміж дерев. І далі, далі...
Крізь ніч, яку рука пророка
знесла для нас немов коралі,
щоб тінь розсипалась навколо,
така п’янка, така глибока,
а солов’ї в ній грали соло.
Бо в мріях свіжість світанкова
цвіте і вабить пригубити
із вуст твоїх настій нектару –
хмільного, ласкавого слова.
І як тут серце приструнити,
коли воно такого дару
знайшло в собі, щоб знов любити..
Ми ще підемо ген по світу:
не жебраками, не ченцями –
назустріч липовому цвіту,
змішавши дні свої з ночами.
А сни забудуться – поволі,
злетівши в посмішках до неба
і знову випадуть дощами...
Бо саме так напевно й треба,
щоб із щемління слів та болі
сходили радощі над нами.
Бiлий вiрш, чи бiлий сон
© Copyright: Андрей Август Лоэнгрин Кубин, 2007
Свидетельство о публикации №107032102635
Свидетельство о публикации №107032102635
Рецензии