Казочка про зоряну царівну
У тім гайочку над рікою
де вітер ронить глоду цвіт,
де пестівник із блекотою
примхливо дивляться на світ,
жила собі моя царівна,
миліша від цариць земних;
красою тільки зорям рівна,
бо виростала серед них.
Я милувався нею днями,
у ранці – ніжно вимовляв
її ім’я, а вечорами
смагляве тіло сповивав
вінками з білої лілеї:
латаття сипалося з рук.
Зелені очі були в неї.
Весняні очі...
Чорний крук
на нас дивився з гілки клена,
стовбурчив пір’я та мовчав,
немов безжурного Селена
в обіймах німфи пригадав.
У тім гайочку над рікою...
У тім райочку наших мрій,
нам постіль здобив осокою
травневий лірник – соловій.
І жили ми у двох щасливо.
Еол на арфі вигравав.
Свою царівну я, пестливо,
щоніч губами сповивав.
Казочка про зоряну царiвну
© Copyright: Андрей Август Лоэнгрин Кубин, 2007
Свидетельство о публикации №107032102581
Свидетельство о публикации №107032102581
Рецензии