Ода пандемії
Травневий вечір мовчки доповзав
до обрію. Під тихий плеск фонтану
самозакоханий пекельник цілував
повію долі – хрещену Оксану.
Вона ж, безмежно втомлена і ним,
і цілим світом, просто віддавала
свої вуста його вустам палким,
і більшого від себе не чекала.
Їй було добре!.. Бачити себе
коханою, не ким ось там конкретно,
а одночасно паном А. і паном Бе.,
і цим ось мрійником, хотілось їй.
Напевно,
якби всіх трьох панів у плоть одну
вдалося злити, наша героїня
купила б не фату собі – труну!..
Померши від такого невезіння.
Ода пандемii
© Copyright: Андрей Август Лоэнгрин Кубин, 2007
Свидетельство о публикации №107032102566
Свидетельство о публикации №107032102566
Рецензии