Світанкове римування
Минає біль, він не знетямить вічність.
Розтанув сніг пересудів людських.
Зійшла зоря і знову квітне вірність,
бо ми жадаємо кохати не святих,
і не з хрестом терпіння цілуватись.
Хоча ми на Голгофу не прийшли,
ми там родились!
Ну, а те, що має статись,
хай станеться – однаково коли...
Однаково: з росі, з трави чи може
з отого зайчика у твоєму вікні...
Приснись мені цієї ночі... Боже!
Біль не минув, він криється в мені.
І радісно відчути кожну жилку
прошиту ним. А вранці, для душі,
я витешу березову сопілку,
щоб кликати тебе в свої вірші.
Свiтанкове римування
© Copyright: Андрей Август Лоэнгрин Кубин, 2007
Свидетельство о публикации №107032001974
Свидетельство о публикации №107032001974
Рецензии