Образи наших надiй

Образи наших надій

Не жди мене, бо час чекання - злий...
Іди за мною в слід, іди навпроти,
чи в злості всі горнятка перебий -
тільки не жди...
Бо ждуть лишень на сльоти.
Посивівши в п'янкому забутті,
просіявши через чекання ніжність -
ти не зумієш відшукати у житті
цю неповторну, тонучу чарівність,
цей шал - миттєвий і легкий,-
без пунктуальності, скупої на свавілля;
без слів - твоїх, чужих і тих,
що не римуються поетами Поділля.
Не через те, що корінь в них складний,
а тому, що немає рим для них.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Не жди мене! Не морщ свого чола.
я не прийду до тебе -
може тільки в гості(?).
О шостій - мовчки сяду край стола.
О сьомій - обгризу курячі кості.
І все! Замкнувся в цьому світ!
Вичікуючи чогось наче дива...
Для чого? Ще якихось десять літ
всі шепотітимуть мені:
"А ти красива..!
Чи ба, ти навіть вмієш чарувать..!".
Набридло це мені! Дозволь забутись.
Нехай в надії очі догорять,
не поспішу від неї одсахнутись,
а ні від світу: складно так і мло...
Знайди мене у ньому, я не проти...
Для певності, лиш запитаю: "Хто ти?..
І що тебе до мене привело..!".