Час жалю

Час жалю


Антична амфора розбилась,
чи в морі часу утопилась?
Між нами тінь густа пройшла.
І так упевнено лягла
на чистоту твого чола,
понад яким надії вились,
що всі годинники впинились...
І ти, і я - ми помилились.
Ми в чомусь світу поступились,
а може Богу не молились?
Сміялись, вірили, любились
на ковдрі літніх вечорів.
Але вогонь перегорів,
плід щастя в серці не дозрів
бо нас заціпило вагання.
Життя в буття перетворилось,
а може нам це все приснилось...

Де радість?..
 Чується зітхання.
Де віра?..
 З безкраю степів
злітає вітер сподівання,
але не чує наших слів.
Хоч ти зосталась, ти ввійшла
в мою надію, як визнання
свободи, щастя...
 Місяць сів
на вербу бавлячись зірками.
Ще я не встиг прийти до тями,
ще ти до себе не прийшла.
Бо далі - довгими ночами
смакуєш те, що було з нами
сьогодні, вчора...
 Над ланами
щебечуть весело пташки.
Між нами зяють не роки,
вже й дні нам видались віками...