Богдан-Игорь Антоныч. Концерт с Меркурия

Как крышка сундука, ночь закрывает город,
миндаль горчащий сна созрел в долине забытья,
и горожанам, словно листья, на головы слетают зори,
и в спазмах боли и богатства затихла улиц толчея.

Крыш бурьяны, поющая трава и крепкий куст антены.
Сплелись, как хмель горячий, любовники, из тьмы мерцают лица.
Как красный рак, свет фонаря ползет по мебели, по стенам,
во сне так холодеет тело, гниет душа и плесень серебрится.

В постели теплой рыжая любовница, заря в портфеле,
перины старые, труха из книг и мокрых роз испуг.
В радиостудии ведущий вдохновенно ставит
на ночи граммофон холодный лунный круг.

С украинского


КОНЦЕРТ З МЕРКУРІЯ

Як віко скриню, ніч прикрила муравлисько міста,
в долинах забуття ростуть гіркі мигдалі сну.
На голови міщан злітають зорі, наче листя,
у скорчах болю і багатства людський вир заснув.

Бур’ян дахів, співуче зілля, міцний кущ – антени.
На ніч сплітаються коханці, мов гарячий хміль.
Червоні раки ламп повзуть по меблях і по стінах,
холоне тіло в сні, душа гниє й сріблиться цвіль.

Руда коханка в теплім ліжку і зоря в портфелі,
старі перини, мокрі рожі і черва з книжок.
В радіостанції натхненний спікер накладає
на ночі грамофон холодний місяця кружок.

20 травня 1935