Не г дний я, можливо...

Не гідний я, можливо...

(М. Ю. Лермонтов) (переклад з російської)

Не гідний я, можливо,
Твого кохання: судити не мені;
Та ти обманом мене нагородила
Мої надії, мрії золоті,
І я завжди скажу, що ти
Була несправедлива.
Ти не підступна, мов змія,
Лиш часто враженням новим
Душа ввіряється твоя.
Миттєвістю захоплена вона;
Багато милі їй, з повна ж
Іще ніхто, але мені
Служити це не може утіщінням.
В ті дні, коли, коханий був тобою,
Я задоволений міг бути долею,
Прощальний поцілунок раз колись
Зірвав я з ніжних вуст твоїх;
Та в спеку, посеред сухих степів
Не угамує крапля спраги вісь.
Дай Боже, знов щоб ти знайшла,
Все те, що загубила ти одна;
Та... жінка все ж забуть не зможе
Того, хто так любив її, як я;
І в час блаженніший тебе
Той спогад якось потривожить!
Тебе ужалить каяття,
Коли з усмішкою прокльони
Пошле в моє ім’я пропащий світ!
І побоїшся захищати
Щоби в злочинному тим жалі
Обвинуваченою знов не стати!